В статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 № 334/94 ВР (далі – Закон № 334/94 ВР) надано визначення термінів, які вживаються в цьому законі, а саме:
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України (п. 1.30 ст. 1 Закону № 334/94 ВР).
В підпунктах 13.1 та 13.2 статті 13 Закону №334/94 ВР передбачено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти:
а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;
г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента -лізингодавця (орендодавця);
д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;
е) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього Закону;
є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;
ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України;
з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;
и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;
і) доходи у вигляді виграшів (призів) в лотерею (крім державної), від казино, інших гральних місць (домів), розташованих на території України, доходи від організації та проведення грального бізнесу, лотерей (крім державних);
ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;
й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Підпунктом 18.1 ст.18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Законом України від 06.10.1995р. №369/95-ВР ратифіковано Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 08.02.1995р. про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження від ухилень від сплати податків (далі – Угода про уникнення подвійного оподаткування), відповідно до ст. 12 якої доходи від авторських прав і ліцензій (роялті), які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.
Однак ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що сплачується, не може перевищувати 10 процентів загальної суми доходів.
Термін "доходи від авторських прав і ліцензій (роялті)" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержані як винагорода за користування або за надання права використання авторських прав на будь-який твір літератури, мистецтва і науки (включаючи кінофільми, будь-які фільми і плівки, які використовуються для радіомовлення або телебачення), будь-якого патенту, товарного знаку, креслення або моделі, схеми, таємної формули або процесу, або за інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.
Механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 22 Угоди, якщо резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном у другій Договірній Державі, які відповідно до положень цієї Угоди можуть оподатковуватись у другій Державі, сума податку на цей доход або майно, сплачена в цій другій Державі, підлягає вирахуванню з податку, який стягується з такого резидента стосовно такого доходу або майна в першій згаданій Державі. Ці вирахування, проте, не будуть перевищувати суму податку першої Держави на такий доход або майно, нарахованого відповідно до її податкового законодавства і правил.
В процесі правозастосування з’ясовуємо питання, в якому розмірі повинен утримуватись податок з доходів нерезидента у вигляді роялті та які вимоги законодавства повинні бути при цьому дотримані?
Органом ДПС проведено позапланову документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи отримані нерезидентами із джерел їх походження з України (роялті) кооперативом „А” за результатами якої складено акт.
Перевіркою встановлено, що в порушення п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 2 ст. 12 Угоди про уникнення подвійного оподаткування, Кооперативом „А" занижено податок на доходи отримані нерезидентами із джерел їх походження з України за період з 01.01.2001р. по 01.05.2003р.
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яким кооперативу „А” визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб і штрафні (фінансові) санкції, правомірність яких було доведено за наслідком судового розгляду.
Рішенням господарського суду м. Києва, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено (справа розглядалась за правилами Кодексу адміністративного судочинства України).
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке (ухвала Вищого адміністративного суду України від 06.11.07 у справі №29/518 (база Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднених у відповідності з Законом України „Про доступ до судових рішень” №3262-ІV від 22.12.05).
Відповідно до пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації.
Як зазначено в акті перевірки, між Кооперативом „А" та нерезидентами були укладені договори предметом яких було використання авторських прав щодо фільмів (відеофільмів), що належать нерезидентам. По договорах нерезиденти надали позивачу довідки про підтвердження факту постійного місцезнаходження нерезидента в Росії для пред'явлення їх в податкові органи України та використання щодо застосування норм українсько-російської міжурядової Угоди про уникнення подвійного оподаткування, (крім договору із фіромою „М") за операції з якими і було донараховано податкові зобов’язання.
Відповідно до п.1 ст.12 Угоди про уникнення подвійного оподаткування, доходи від авторських прав і, ліцензій (роялті), які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.
Разом з тим, пунктом 2 ст. 12 даної Угоди передбачено, що однак ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що сплачується, не може перевищувати 10 процентів загальної суми доходів. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 22 Угоди.
Випадки, коли положення пункту 1 і 2 цієї статті не застосовуються, передбачено пунктом 4 ст.12 Угоди. Зокрема, якщо особа, яка фактично має право на доходи від авторських прав і ліцензій, що є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають доходи від авторських прав і ліцензій, через розташоване там постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і право або майно, стосовно яких сплачуються доходи від авторських прав і ліцензій, дійсно пов'язані з цим постійним представництвом чи постійною базою.
Таким чином, роялті, які виплачуються резидентом України резиденту Російської Федерації, можуть оподаткуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.
Положення статті 12 Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податків право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаної міжнародної угоди та суті податку за визначенням ст.2 Закону України „Про систему оподаткування".
Узагальнивши обставини справи і дослідивши докази суди дійшли вірного висновку, що позивач при перерахуванні нерезиденту-контрагенту за вищевказаним договором з фірмою „М, повинен був утримати податок з таких доходів нерезидента за ставкою у розмірі 10 відсотків від їх суми та за їх рахунок, і сплатити цей податок до бюджету під час такої виплати при наявності довідки від нерезидента.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в 2002-2003р. був перерахований до бюджету податок на доходи отримані із джерел їх походження з України по нерезиденту фірмі „М" в розмірі 10%, але в зв'язку з тим, що кооперативом не були отримані від нерезидента довідки про підтвердження його нерезидентності при перерахуванні коштів нерезиденту як винагороди за використання прав (роялті) кооператив „А" повинен був сплачувати до бюджету податок на доходи отримані нерезидентом із джерел їх походження з України в розмірі відповідно до законодавства України, тобто 15%.
В матеріалах справи довідки від таких нерезидентів відсутні.
Згідно Акту перевірки, відповідачем за вказаними договорами було донараховано позивачу додатково 5% податку, що відповідає п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".
У підсумку за таких обставин податкове повідомлення-рішення ДПІ є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству.
Цікаво сформульована в процесі правозастосування позиція визначення ліцензійних платежів, що визначаються, як роялті.
Як зазначалось вище роялті це - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності.
Так, Рішенням господарського суду м. Києва залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського частково задоволено позов ТзОВ „С” до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.
Визнаючи правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат ліцензійних платежів, нарахованих в обліку позивача до сплати ТзОВ „С” на виконання ліцензійного договору за використання знаків для товарів, та включення позивачем до податкового кредиту ПДВ, нарахованого в ціні придбання послуги з надання права на користування знаками на товари, суди виходили з того, що використання позивачем знаків на товари у власній господарській діяльності обумовлює характер вказаних платежів як таких, що відносяться до складу валових витрат відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому суди дійшли висновку, що зазначені ліцензійні платежі не є роялті, оскільки згідно з умовами ліцензійного договору ліцензіаром позивачу було надане право передавати право на користування знаками на товари третім особам.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав (Ухвала ВАСУ від 05.10.06 №К-7192/06).
Висновок судів попередніх інстанцій не відповідає встановленим у справі обставинам та правильному застосуванню пункту 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.2.7 пункту 3.2 ст.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.1 ліцензійного договору ТзОВ „С” / ліцензіар /надав позивачу /ліцензіату / на строк дії цього договору за винагороду не виключну ліцензію на використання в Україні знаків для товарів. За цим договором позивач набув права використовувати знаки за обумовленими в договорі свідоцтвами у власній господарській діяльності, пов’язаній із введенням відповідних товарів в господарський оборот / пункт 1.3 договору /.
Додатковою угодою позивачу було надане право передавати права на користування знаками третім особам з обов’язковим повідомленням у письмовій формі про це ліцензіара.
Оскільки умови користування позивачем знаками на товари, визначені ліцензійним договором, не надавали йому права продати або відчужувати іншим способом ці знаки, платежі, які позивач згідно договору повинен сплачувати ліцензіару, за своєю сутністю є роялті.
Згідно підпункту 3.2.7 пункту 3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об’єктом оподаткування операції з виплат дивідендів та роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів / корпоративних прав /.
За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 цього Закону включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених / нарахованих / платником податку у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, передбачає, що така сплата / нарахування / мали місце з операцій, які є об’єктом оподаткування. За інших умов сплата / нарахування / податку в ціні придбання не відповідає положенням закону щодо обов’язковості його характеру, а отже виключає право платника податку – покупця на віднесення таких сум до податкового кредиту, оскільки вони за своєю сутністю не є податком.
Як наслідок, у позивача не було законних підстав для включення до податкового кредиту сум податку, нарахованого у зв’язку з придбанням послуги з надання права на користування знаками на товари.
Аналогічні обставини були розглянуті судом в справі за позовом ВАТ „М” до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Як зазначено в Ухвалі ВАСУ від 29.06.06 відповідно до змісту ліцензійного договору ВАТ „М” не набув права власності на об’єкт інтелектуальної власності – знак для товарів і послуг „ХХХ”, оскільки, умовами цього договору не передбачено право користувача товарним знаком продавати, передавати або відчужувати іншим способом цей об’єкт, який залишається належати на праві власності фірмі „А”.
При цьому, наведене в Акті перевірки право позивача надавати субліцензії не є абсолютним. Пунктом 2.6. ліцензійного договору встановлено, що ліцензіат має право надавати субліцензії після отримання письмового дозволу ліцензіара. Аналогічна умова визначена п. 11.4 названої угоди.
Листом від 02.12.2002р. ліцензіар повідомив, що вважає неможливим видати ВАТ „М” письмовий дозвіл на надання субліцензій згідно з п. 2.6 ліцензійного договору від 03.09.2002р.
Крім того, між фірмами „А” і ВАТ „М” було укладено додаткову угоду, якою змінено п.1.1 та п. 2.6 ліцензійного договору. Відповідно до нової редакції вказаних пунктів визначено, що ліцензіар надає ліцензіату не виключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг та що ліцензіат не має права надавати іншим особам субліцензії на використання товарного знаку.
У зв’язку з цим ліцензіаром і ліцензіатом подано заяву до Державного департаменту про реєстрацію змін. Вказаним органом державної влади прийнято рішення про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг змін щодо виду ліцензії.
Відповідно до ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” договір про передачу права власності на знак та ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Передача права власності на знак та надання ліцензії на використання знака вважаються дійсними для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру.
Таким чином, правову природу такого платежу з урахуванням реєстрації слід визнати як виплату роялті.
Визначення порядку оподаткування доходів від послуг типу "інжиніринг".
Інжиніринг - надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами). (п. 1.36 ст. 1 Закону № 334/94 ВР).
Рішенням господарського суду Донецької області позов Відкритого акціонерного товариства "Х" до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення рішення задоволено частково.
Судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової документальної перевірки позивача з питання оподаткування доходів нерезидентів за період з 01.02.2003 року по 31.12.2003 року складено акт в якому констатовано порушення позивачем пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при виплаті доходу нерезидентам, Товариству з обмеженою відповідальністю "В" (Росія) та Акціонерному товариству "В" (Росія) за надані послуги типу "інжиніринг" за контрактами не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу з джерелом його походження з України; при виплаті 19.03.2003 року Компанії „АРІ” (США) (далі АРІ) не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу у вигляді "роялті".
Вирішуючи спір, господарський суд зазначив про безпідставність висновку відповідача про необхідність утримання позивачем та сплати до бюджету на підставі п. 13.1, п. 13.2 Закону № 334/94 ВР податку з доходів нерезидентів з огляду на нижченаведене.
У відповідності із статтею 1 Закону України „Про стандартизацію”, технічні умови – це документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги; технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. При цьому ця ж стаття відносить технічні умови до поняття „нормативний документ”.
Господарський суд дійшов висновку, що технічні умови належать до нормативної, а не технічної документації, тому послуги по розробці технічних умов не є послугами типу „інжиніринг”.
Окрім того господарським судом зазначено, що виходячи із характеру послуг, що надавались нерезидентами за контрактами (розробка технічних умов та узгодження з певними державними органами Російської Федерації), роботи виконувались нерезидентами на території Російської Федерації.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду залишеної без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.05.07 було частково скасоване рішення місцевого господарського суду з наступних підстав:
- по-перше, сторони у контракті визначили його предмет саме як надання інжинірингових послуг по розробці технічних умов і ніякі зміни у встановленому порядку до контракту не вносилися;
- по-друге, визначення Законом України "Про стандартизацію" технічних умов як нормативного документу, не робить його таким, що не відноситься до поняття "технічна документація" ("Документація - обґрунтування чого-небудь документами". "Новий тлумачний словник української мови" Київ, „Аконіт", 2001р. "Технічний - пов’язаний з технікою; з вивченням, упровадженням і науковою розробкою техніки; який зумовлює ці процеси. "Словник української мови", Київ „Наукова думка", 1979р.)
- по-третє, послуги нерезидентами надавались саме для споживання на території України, тому твердження господарського суду про відсутність обов'язкової умови для застосування п. 13.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковим.
До того ж, оскільки перевіркою було встановлено, що з валютного рахунку позивача, на підставі інвойсу був перерахований щорічний внесок за право використання позивачем сертифіката та ліцензії АРІ, на право маркірування продукції монограмою за вимогами стандарту АРІ, апеляційна інстанція прийшла до висновку, що платіж за право використання позивачем сертифіката та ліцензії АРІ, на право маркування продукції монограмою є роялті в розумінні пункту 1.30 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".
При виплаті доходів, перелічених у вказаному підпункті, на користь нерезидента, резидент, що здійснює таку виплату, повинен відповідно до пункту 13.2. статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" утримати податок з такого доходу за ставкою 15 % від суми виплати та перерахувати його до бюджету під час такої виплати.
Про особливості нарахування податку при виплаті доходу нерезиденту фізичній особі у вигляді процентів, дивідендів або роялті.
Відповідно до пп. 9.11 статті 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” №889 від 22.05.03 (далі – Закон №889) доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.
Так, Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим задоволено позовні вимоги ВАТ «К» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду, рішення суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково.
Ухвалою ВАСУ від 10.05.07 по справі № 2-15/3510-2005 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду – залишено без змін з огляду на наступне.
Як, слідує із акту перевірки, на думку податкового органу, в порушення вимог пункту 7.3 статті 7, підпункту 9.11.3 Закону №889 позивачем податок з доходів нерезидентів утримувався за ставкою 13 %, проте у договорах, укладених з нерезидентами, ставка податку не визнана. Таким чином донарахований податок та застосовані штрафні санкції у подвійному розмірі донарахованого податку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ВАТ «К» про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Севастопольський апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем було неправильно застосовано ставку податку 13 відсотків, від об’єкта оподаткування, оскільки ставка податку при виплаті доходу нерезиденту визнана пунктом 7.3 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та є незмінною. Вищеназваний Закон не містить норми, на підставі якої резидент та нерезидент можуть застосувати іншу ставку податку.
Ставка податку, нарахованого на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначений у підпункті 9.11.3 ст. 9 Закону (п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 вищеназваної статті, від об’єкта оподаткування.
Підпункт 9.11.3 статті 9 зазначеного Закону містить вимоги до резидента, що виплачує доходи нерезиденту, при укладенні договору з нерезидентом (фізичною особою) в обов’язковому порядку зазначити у договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів, та визначає, що при нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді процентів, дивідендів або роялті застосовується відповідна ставка податку, встановлена цим Законом для нарахування таких доходів резиденту.
www.sta.gov.ua 
