Аудиторская компания Центр-Аудит предоставляет аудиторские услуги в Киеве

У випадку настання однієї із таких підстав та визначення податкового зобов’язання податковий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення.

Податкові повідомлення-рішення про донарахування прибутку підприємств є одним з видів податкових повідомлень-рішень, які найчастіше оскаржуються платниками податків.

Необхідно зазначити, що суди неоднозначно вирішують справи цієї категорії. Основними причинами різної практики з розгляду справ за позовами платників податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на прибуток є:

- недосконалість (суперечливість, колізійність, неузгодженість) діючого законодавства та інших нормативно-правових актів;

неоднаковий підхід до розуміння (роз’яснення, тлумачення) норм права у сфері оподаткування.

 

Протягом 2006-2007 років неоднозначною залишалась позиція суду щодо застосування п.п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого суди різних інстанцій виносили рішення як на користь органів ДПС так і на користь платників податків.

Приймаючи рішення на користь платників податків суди обґрунтовували свої рішення наступним:       Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Наказом Міністерства фінансів України від 11.06.98 №124 передбачено ведення обліку прибутку (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах.

Суди наголошують, що порядок уцінки товару регулюється „Положенням про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей” затвердженим Наказом Міністерства економіки і Міністерства фінансів України №120/190 від 10.09.96. Згідно з зазначеним положенням, якщо підприємство має потребу провести уцінку товару, то за рішенням керівника створюється комісія для виявлення товарів, що підлягають уцінці і визначається сума цієї уцінки. Відповідно до статті 6 Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.90 № 507-ХІІ (із змінами і доповненнями) в господарському обігу застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Стаття 7 зазначеного Закону встановлює, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Відповідачами не наводяться обґрунтовані докази на підтвердження того, що ціна проданого позивачем товару підлягає державному регулюванню.

Таким чином, суд зазначав, що суб’єкти підприємницької діяльності цілком правомірно здійснюють продаж окремих партій товару за ціною, нижчою від ціни придбання та не повинні проводити уцінку.

Проте, існує й протилежна позиція з зазначеного питання.

У 2008 році суди, в т.ч. Вищий адміністративний суд України, приймають рішення на користь органів ДПС, мотивуючи їх наступним:

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст.1 вищевказаного Закону встановлено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, включення до складу валових витрат сум понесених витрат пов’язаних з реалізацією певних товарів (робіт, послуг) за ціною, нижчою за ціну придбання є неправомірним, так як зазначена діяльність не спрямована на отримання прибутку, тобто здійснена не для використання у власній господарській діяльності.

Приклад. Справа за позовом ТОВ „С” до міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Постановою господарського суду, залишеною в силі ухвалою апеляційного господарського суду, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що здійснення товариством операції з продажу продукції за цінами нижче цін її придбання в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати, не відповідають вимогам, що пред'являються до господарської діяльності у значенні п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Вищим адміністративним судом України підтримано позицію судів попередніх інстанцій, який зокрема зазначив:

„Збільшення власного капіталу є обов'язковою вимогою для віднесення витрат до валових витрат згідно з податковим обліком.

Документи, які б підтверджували збільшення власного капіталу товариства здійсненням операцій з придбання і продажу продукції, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не були надані.

Операція продажу товарів за ціною нижче ціни придбання є збитковою і суперечить меті підприємницької діяльності”.

В іншій справі за позовом ВАТ „ХПП” до ДПІ, яка теж стосувалась донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, Вищий адміністративний суд України, приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні касаційної скарги ВАТ своє рішення обґрунтував наступним:

„Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди мотивували свої рішення тим, що в порушення діючого законодавства в результаті занижено вартість наданих послуг порівняно не тільки з встановленими самим позивачем тарифами, а й нижче собівартості цих послуг для окремих підприємств, є нічим іншим як штучним заниженням оподатковуваного прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом господарської діяльності підприємства є заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції та продукції переробної промисловості, заготівля та зберігання сортового насіння.

Відповідно до акту перевірки послуги по зберіганню, відвантаженню та переоформленню зернових культур насіння соняшника, які видаються ТОВ „О” розраховувались по встановленим на підприємстві тарифам.

При веденні податкового обліку право платника на самостійне встановлення цін і тарифів здійснюється в межах правил, встановлених податковим законодавством.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону про прибуток, господарською діяльністю – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено підприємництво як безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до вимог п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87, визначено, що дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу.

Як зазначено в акті перевірки ВАТ „ХПП” здійснюючи операції з надання послуг на адресу ТОВ „О” отримує при цьому збитки. Продаж зі свідомо значимим від’ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності підприємства. Підприємство не отримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності”.

 

Пунктом 1 статті 14 Закону України „Про систему оподаткування” від 25.06.91 №1251-XII (зі змінами та доповненнями) визначено, що податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до п.2 цієї ж статті загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону (ст.15 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Трапляються випадки коли деякі підприємства застосовують пільги з податку на прибуток, які встановлюються їм органами місцевого самоврядування, посилаючись на ч.2 ст.1 Закону України „Про систему оподаткування”, якою передбачено, що „Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів”.

На думку органів ОДПС, такі дії підприємств та органів місцевого самоврядування, є неправомірними, виходячи з положень пункту 3 статті 15 Закону України „Про систему оподаткування”, яким встановлено, що сільським, селищним, міським радам надано право встановлювати тільки місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

За наслідками перевірки таких підприємств органи ДПС приймають податкові повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, які потім оскаржуються платниками податків у судовому порядку.

Проте, позиція органів ДПС з даного питання повністю підтримується Вищим адміністративним судом України, який виносить рішення на користь органів ДПС.

Приклад. Справа за позовом ЗАТ „ЗСК” (далі – Товариство) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалось на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами документальної перевірки податкового органу, прийнято всупереч нормам чинного законодавства України, а саме: ч.2 ст.19 Конституції України, п.29, п.30 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, ч.2 ст.1 Закону України „Про систему оподаткування”, ст.69 Бюджетного Кодексу України.

Рішенням господарського суду позовні вимоги Товариства було задоволено в повному обсязі.

Постановою апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України, було скасовано рішення першої судової інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач повинен сплачувати податок на прибуток у відповідності із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а твердження суду першої інстанції про те, що у органу ДПС були відсутні підстави для донарахування податку на прибуток і застосування фінансових санкцій з цього податку до Товариства з підстав прийняття Міською радою рішення про надання пільги є помилковими. Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтувались на наступному:

Розпорядженням райдержадміністрації було зареєстровано ЗАТ „ЗСК”, яке включено до ЄДРПОУ із зазначенням форми власності – комунальна власність.

Під час перевірки органом ДПС було встановлено, що Товариством заявлено пільгу з податку на прибуток від страхової діяльності та з податку на прибуток з інших видів діяльності за III-IV квартали 2002 року на підставі рішення міської ради б\н від 07.03.02, що є порушенням ст.1 Закону України „Про систему оподаткування” і про що вказано в акті перевірки.

На підставі матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що міською радою прийнято рішення про створення на території міста страхової компанії комунальної власності міської ради, а пунктом 3 вказаного рішення визначено, що для створення умов більш ефективної діяльності страхової компанії комунальної власності міської ради необхідно надати пільгу по оплаті податку на прибуток в частині зменшення ставки оподаткування і встановлення її в розмірі 0,3%.

Постановляючи судове рішення судова колегія апеляційного господарського суду виходила з того, що відповідно до ст.14 Закону України „Про систему оподаткування” податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків і зборів, який встановлюється Верховною Радою України та справляється на всій території України, а відповідно до ст.15 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо цього податку, об’єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанції і в результаті Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційна скарга ЗАТ „ЗСК” залишена без задоволення, а ухвала суду апеляційної інстанції без змін.

Таким чином, дотримуючись принципів верховенства права і законності суд справедливо прийняв рішення на користь держави.

Наступний приклад стосується неправомірності використання платником податків пільг у зв’язку з внесенням змін до Закону України про Державний бюджет щодо їх скасування.

Так, постановою господарського суду у справі за позовом ТОВ „Е” до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток та штрафні санкції ТОВ було відмовлено в позові.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що лише законами України можуть встановлюватись пільги в оподаткуванні.

Також судом було встановлено, що Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” скасовані пільги щодо оподаткування суб'єктів спеціальної економічної зони „Яворів” на підставі чого, він дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ „Е” звернулось до апеляційного суду.

Апеляційний господарський суд постанову суду першої інстанції по даній справі скасував та позов задовольнив, обґрунтовуючи своє рішення наступним:

„У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" позивач не був позбавлений права користуватися пільгами щодо сплати податку на прибуток, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення”.

За результатами касаційного оскарження Вищий адміністративний суд України підтримав позицію органу ДПС та задовольнив касаційну скаргу ДПІ, залишивши в силі постанову суду першої інстанції. Ухвала ВАСУ обґрунтована наступним:

„Відповідно до ч.1, 3 ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування; ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту п.3 ч.1 ст.4 цього Кодексу випливає, що нормативно-правовими актами, які регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, Закон про Державний бюджет.

Згідно з п.19 ч.1 ст.2 Кодексу доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися та скасовуватися податкові пільги та інше.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (набрав чинності 31.03.05) виключені положення ст.ст. 2, 9 Закону України "Про спеціальну економічну зону "Яворів", які стосувались особливостей оподаткування та податкових пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють таку діяльність на території спеціальної економічної зони "Яворів".

Таким чином, з моменту набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" позивач повинен сплачувати податок на прибуток на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 пункту 1.25 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон) безнадійною заборгованістю є, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Згідно п.п.4.1.6 Закону валовий дохід включає суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, тощо.

Відповідно до абз.3 п.1.22.1 ст.1 Закону безповоротна фінансова допомога – це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишається нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Безоплатно надані товари (роботи, послуги) – це товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті (абз.3 п.1.23 ст.1 Закону).

Згідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Зміна строків давності згідно ст.259 ЦК можлива лише в сторону збільшення і не може бути скорочена.

Деякі платники податків не враховують вищевказані положення законодавчих актів та не включають суми безповоротної фінансової допомоги та вартість безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) до валових доходів, не визнаючи їх такими. Трапляються випадки, коли окремі платники податків не надають під час перевірки органам ДПС необхідні документи, або щоб використати як підставу проведення деяких господарських операцій виготовляють необхідні документи після завершення перевірки і представляють їх у суді.

За результатами перевірки таких платників податків органи ДПС донараховують суми податку на прибуток та у відповідних випадках й податок на додану вартість.

Суди різних інстанцій неоднозначно вирішують справи даної категорії, проте Вищий адміністративний суд України, перевіряючи правомірність застосування норм матеріального і процесуального права, приймає рішення на користь органів ДПС.

Приклад. Постановою господарського суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду, було відмовлено в позові ПП „І” до міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток. Господарський суд послався на недоведеність обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог. Судові рішення вмотивовані наступним:

„Під час перевірки податковим органом встановлено, що в порушення пп.1.22.1 п. 1.22 ст.1, п.3.1 ст.3, пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підприємством не включено до складу валових доходів у першому кварталі 2003 року суму простроченої кредиторської заборгованості по якій минув термін позовної давності перед фірмою „N. V”.

Відповідно до абзацу 3 пп.1.22.1 п.1.22.ст.1 Закону безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно п.4.1 ст.4 Закону валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з висновками судів попередніх інстанцій і зробила висновок, що контролюючим органом правомірно донараховано податок на прибуток у зв'язку з безпідставним невключенням до складу валових доходів простроченої кредиторської заборгованості.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з позицією судів попередніх інстанцій в частині безпідставності доводів платника податків про те, що він не є боржником фірми „N.V. ” по лізингових контрактах, з огляду на те, що відповідно до головної книги ПП "І" на рахунку 377/2 "Розрахунки по операціях лізингу" станом на 01.01.03 обліковується залишок кредиторської заборгованості та відповідно до декларації з податку на прибуток позивачем у 2003-2004 роках здійснювалось урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості з фірмою „N.V”.

Приклад. Ухвалою Вищого адміністративного суду України залишена без задоволення касаційна скарга ТОВ „А” на постанову апеляційного господарського суду у справі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ та районної ДПІ, якими ТОВ „А” донараховано податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

Що стосуються епізоду в частині донарахування податку на прибуток, під час перевірки було встановлено наступне:

На підставі договору ТОВ „А” за 2002 р. передано на відповідальне зберігання ВАТ „Х” 46 тис. тон паливно-мастильних матеріалів, із них тільки 12 тис. тон завезено з відповідального зберігання ВАТ „Д”. Інші згідно залізничних накладних та актів прийому-передачі 34 тис. тон, що складає 74% від загального обсягу, завезені зі складів ТОВ „Т” і ВАТ „Н” за врученням ТОВ „ФК”, ВАТ „З” власник вантажу ТОВ „О”, ВАТ „Л” із фондів ПП „ТНК” за договорами з ТОВ „С ЛТД” та УІП ТОВ з II "Е". Договірних відносин з жодних із зазначених підприємств ТОВ „А” не мало.

Документи, які б свідчили про розрахунки ТОВ „А” за отримані паливно-мастильні матеріали із зазначеними підприємства відсутні (компенсація за товар не здійснювалась). Перевіряючими зроблено висновок, що товариство в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не включило до складу валового доходу вартості безоплатно отриманих з 01.10.00 по 31.12.02 коштів.

Вищий адміністративний суд України підтримав позицію органу ДПС та, зокрема, зазначив:

„Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на копії фондових повідомлень ВАТ "Д" про перекладення із зберігання позивача на ТОВ “ФК” нафтопродуктів по найменуванню та кількості та на підтвердження позивачем листами правильності фондових повідомлень. Проте, в ході документальних перевірок позивача відповідачем вилучалися всі первинні документи, і вищезазначених фондових повідомлень і листів не існувало.

В зазначених листах ТОВ „А” до ВАТ „Д” відсутнє посилання де, коли, яким чином, кому, тощо буде відбуватися відвантаження нафтопродуктів.

Слід звернути увагу на той факт, що в номерах листів ТОВ „А” присутні літери "а" та "б", що на думку суду апеляційної інстанції підтверджує виготовлення цих листів позивачем та ВАТ „Д” після закінчення перевірок органами податкової служби. В Акті про результати позапланової документальної перевірки ВАТ „Д” з питання взаємовідносин з ВАТ "Н" та ТОВ "О" зазначено, що листи ВАТ "Д" без номера та дати до ВАТ "Н" та ТОВ "О" з питання відпуску нафтопродуктів зі складів вказаних підприємств ТОВ "А" на ВАТ "Д" у складі вихідної кореспонденції не зареєстровані.

Отже, позивачем не доведено факт існування вказаних документів в період діяльності, що перевірявся, на час проведення перевірки та на час виникнення спірних відносин.

Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції в порушення ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України надано невірну оцінку доказам, а саме, взято до уваги вище перелічені листи, тоді як в ході перевірки цих листів не існувало.

Безоплатне надання паливно-мастильних матеріалів позивачу підприємствами ТОВ „ФК”, ТОВ „О”, ВАТ „Н” та інше підтверджується товарно-транспортними накладними у відповідних періодах. В накладних вказана ціна, яка дорівнює нулю. ДПІ надано для приєднання до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних за 2000-2001 рр., які вилучалися працівниками податкової міліції у ТОВ “А”, також надано копії постанови про проведення вилучення документів та протоколу вилучення з описом вилучених документів. В цих товарно-транспортних накладних відсутній будь-який зв'язок позивача з ВАТ "Д", саме на зберіганні у якого знаходилися паливно-мастильні матеріали позивача.

Таким чином, колегія суддів, дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок про безпідставність донарахування позивачу спірних сум податку на прибуток та податку на додану вартість. Отже, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у позові (щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права та у відповідності до матеріалів справи.